Найчастіше даний спосіб захисту реалізується в юрисдикційній порядку, тому що пов'язаний із примусовим припиненням або зміною правовідносини, але в принципі не виключається його самостійне застосування потерпілим. Наприклад, у разі істотного порушення постачальником чи покупцем договору поставки потерпіла сторона може в односторонньому порядку розірвати договір шляхом повідомлення про це іншого боку, тобто без звернення до арбітражного суду (п. 4 ст. 523 ЦК). Важливо, однак, щоб можливість припинення або зміни правовідношення була прямо передбачена законом або договором.

Припинення (зміна) правовідносин як спосіб захисту цивільних прав і охоронюваних законом інтересів може застосовуватися у зв'язку як з винними, так і невинними діями контрагента. Наприклад, якщо виселення особи за неможливістю спільного проживання (ст. 98 ЖК) прямо пов'язане з його винними протиправними діями, то примусовий виділ частки із спільного майна (ст. 252 ЦК) може бути здійснений зацікавленою особою незалежно від суб'єктивної оцінки дій інших власників.

Розглянуті способи захисту прав і охоронюваних законом інтересів громадян і організацій не вичерпують собою всі можливі заходи захисту. Це прямо випливає зі ст. 12 ЦК, яка відсилає до інших способів захисту, передбачених законодавчими актами. Як приклад інших способів захисту можна назвати право кредитора виконати роботу за рахунок боржника (ст. 397 ЦК), звернення стягнення заставодержателем на майно боржника (ст. 349 ЦК), утримання комісіонером належної йому за договором комісії суми з усіх сум, що надійшли до нього за рахунок комітента (ст. 997 ЦК), та ін

Поняття терміну. Здійснення і захист цивільних прав нерозривно пов'язані з фактором часу. З певними моментами або періодами часу цивільний закон пов'язує виникнення, зміни та припинення правовідносин, необхідність здійснення передбачених законом або договором дій, можливість примусового здійснення порушеного права і т. д. Моменти або періоди часу, настання або закінчення яких тягне за собою певні правові наслідки, отримали в цивільному праві найменування термінів. Оскільки наступ (закінчення) термінів носить об'єктивний характер, тобто не залежить від волі суб'єктів цивільного права, терміни відносяться до категорії подій.

Правила обчислення строків. Цивільне законодавство містить докладні правила, присвячені переліченням термінів (гл. 11 ЦК). Відповідно до ст. 190 ГК термін може визначатися календарною датою, закінченням періоду часу, а також вказівкою на подію, яка неминуче має настати. Посилання на конкретну календарну дату найчастіше зустрічаються в договорах, коли здійснення цивільних прав і виконання обов'язків погоджуються з точним моментом часу, наприклад 31 грудня 1997, однак може мати місце і в рішеннях судів, а також визначатися самим законом, наприклад, шляхом зазначення на певне число місяця, коли повинні проводитися періодичні платежі за комунальні послуги, за зобов'язанням страхування, податкових платежів і т. п.

Терміни, що представляють собою періоди часу, визначаються вказівкою на їх тривалість і обчислюються роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ст. 190 ЦК), а іноді і більш короткими періодами.

Особливість визначення терміну шляхом вказівки на подію, яка неминуче має настати, полягає в тому, що учасники цивільних правовідносин не знають заздалегідь точної дати його настання.