Такі угоди, якщо тільки вони не схвалені згодом представляють, повинні вважатися такими, що не відбулися і не породжують тих юридичних наслідків, на які вони були направлені. Що стосується неуповноваженого представника, то, якщо його дії носили протиправний і винний характер, він може бути в цьому випадку притягнутий третьою особою до відповідальності за заподіяння шкоди.

Охорона і захист цивільних прав. Нормальний цивільний оборот передбачає не тільки визнання за суб'єктами певних цивільних прав, а й забезпечення їх надійної правової охорони. Відповідно до ситуації, що в науці традицією поняттям «охорона цивільних прав» охоплюється вся сукупність заходів, що забезпечують нормальний хід реалізації прав. До нього включаються заходи не лише правового, але й економічного, політичного, організаційного та іншого характеру, спрямовані на створення необхідних умов для здійснення суб'єктивних прав. Що стосується власне правових заходів охорони, то до них відносяться всі заходи, за допомогою яких забезпечується як розвиток цивільних правовідносин у їх нормальному, непорушеному стані, наприклад закріплення цивільної право-, дієздатності суб'єктів, встановлено-гом обов'язків і т. п., так і відновлення порушених або оскарженого прав та інтересів.

Поряд з таким широким розумінням охорони в науці і в законодавстві використовується і поняття охорони у вузькому сенсі слова. У цьому випадку в нього включаються лише ті передбачені законом заходи, які спрямовані на відновлення або визнання цивільних прав та захист інтересів при їх порушення або оспорювання. З метою уникнення термінологічної плутанини охорону у вузькому значенні цього слова прийнято іменувати захистом цивільних прав.

Захист громадянських прав - одна з найважливіших категорій теорії цивільного і цивільно-процесуального права, без з'ясування якої дуже складно розібратися в характері та особливості цивільно-правових санкцій, механізм їх реалізації та інших питаннях, що виникають у зв'язку з порушенням громадянських прав. Дослідження даної категорії припускає, у свою чергу, з'ясування змісту та співвідношення ряду взаємопов'язаних понять, до числа яких у першу чергу стосується саме право на захист.

Суб'єктивне цивільне право на захист. У загальному вигляді право на захист можна визначити як надану уповноваженій особі можливість застосування заходів правоохоронного характеру для відновлення порушеного або оспорюваного права. Правова кваліфікація даної можливості викликає суперечки в літературі. Згідно традиційної концепції право на захист є складовою частиною самого суб'єктивного права поряд із правом на власні дії, а також правом вимагати певної поведінки від зобов'язаних осіб. На думку ряду вчених, забезпеченість суб'єктивного права можливістю державного примусу - це його невід'ємне якість і така можливість існує не паралельно з іншими, закріпленими в суб'єктивному праві можливостями, а властива їм самим, так як без цього вони не були б юридичними можливостями.