Це означає, що воно виникає з волі акредитуючої, який визначає не тільки фігуру представника, але і його повноваження. Крім того, на здійснення юридичних дій від імені акредитуючої потрібна згода самого представника. Тим яку представляють, і представником укладається договір, що визначає їх внутрішні взаємини (звичайно договір доручення).

Якщо стороною такого договору стає особа, яка постійно і самостійно представництва від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємництва, виникає так зване комерційне представництво (ст. 184 ЦК). Даний вид представництва має ряд істотних особливостей у порівнянні зі звичайним, некомерційним представництвом. Головна з них полягає в тому, що комерційному представникові дозволено бути одночасно представником різних сторін в угоді. Це допускається тоді, коли обидві сторони погоджуються з таким представництвом або коли воно прямо передбачено законом. Комерційний представник при цьому зобов'язаний виконувати дане йому доручення з дбайливістю звичайного підприємця.

Повноваження комерційного представника мають бути прямо відображено в договорі, який укладається в письмовій формі, або вказані в видається йому доручення. У тих випадках, коли комерційний представник одночасно виступає від імені різних сторін в угоді, він має право вимагати сплати обумовленої винагороди та відшкодування понесених ним при виконанні доручення витрат від сторін договору в рівних частках, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Для представництва перед третіми особами, яку представляють звичайно видає представнику особливий письмовий документ, іменований довіреністю.

Поняття довіреності. Довіреністю визнається письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами (ч. 1 ст. 185 ЦК). Найчастіше довіреність видається для підтвердження повноважень добровільного представництва. Однак якщо саме добровільне представництво має в основі договір між яку представляють, і представником, то видача довіреності за своєю юридичною природою являє собою односторонню угоду, що здійснюються за одноосібним розсуд, яку представляють. Іншими словами, для видачі довіреності і набуття нею юридичної сили не потрібна згода представника. Це й зрозуміло, тому що виникають у представника повноваження не торкаються його власних громадянських прав, але дають йому право діяти від імені та в інтересах яку представляють.

На відміну від договору, що регулює внутрішні відносини між представником і він представляє, довіреність покликана забезпечити зовнішній ефект представництва, а саме встановити правовий зв'язок між яку представляють, і третьою особою можуть здійснювати самостійно. Знайомлячись з довіреністю, треті особи, яким вона власне і адресується, дізнаються, якими повноваженнями володіє представник.