Одні вчені розглядають повноваження представника як особливе суб'єктивне право, якому не відповідає чиясь інша конкретна обов'язок або протистоїть обов'язок акредитуючої прийняти на себе всі юридичні наслідки дій представника. На думку В. А. Рясенцева, повноваження є прояв цивільної правоздатності. О. С. Йоффе вважає, що повноваження є юридичним фактом, який визначає межі приєднання до правоздатності акредитуючої дієздатності представника. Кожна з цих позицій має як позитивні, так і слабкі сторони, через що питання про юридичну природу повноваження продовжує залишатися дискусійним.

Як би там не було, з боку свого змісту повноваження є міра можливого поводження представника стосовно третіх осіб. Саме в силу наданих йому повноваженнь представник укладає з третіми особами угоди і чинить інші юридичні дії від імені і в інтересах, яку представляють.

Підстави виникнення представництва. Виникнення у представника необхідного повноваження закон пов'язує перш за все з волевиявленням акредитуючої, а також з іншими юридичними фактами, спеціально зазначеними в законі. Відповідно до ст. 182 ГК повноваження представника можуть грунтуватися на довіреності, ні третіх осіб. Обсяг і характер повноважень представника, а також умови їх здійснення прямо залежать від лежать в основі представництва юридичних фактів. Відповідно розрізняються і самі види представництва: а) представництво, засноване на адміністративному акті; б) представництво, засноване на законі; в) представництво, засноване на договорі.

Представництво, засноване на адміністративному акті, є таке представництво, при якому представник зобов'язується діяти від імені акредитуючої в силу адміністративного розпорядження останнього. Частіше за все воно має місце тоді, коли орган юридичної особи видає наказ про призначення працівника на посаду, пов'язану зі здійсненням певних представницьких функцій, наприклад, представництвом у суді, складанням юридичних актів, укладенням угод і т. д. Повноваження представника у цьому випадку визначаються виданим адміяі -стративно актом, або випливають з посадової інструкції працівника, або виявляється з обстановки, в якій діє представник (продавець, касир, приймальник замовлень і т. п.).

У ряді випадків представницькі відносини виникають за прямою вказівкою закону, через що даний вид представництва часто іменується представництвом законним. Так, законними представниками малолітніх дітей є їхні батьки, повноваження яких грунтуються на фактах материнства і батьківства. Аналогічну роль відіграють усиновлення, встановлення опіки і ряд інших юридичних фактів, з якими закон пов'язує виникнення представництва. Особливостями цього виду представництва є те, по-перше, що воно виникає незалежно від волевиявлення акредитуючої і, по-друге, що повноваження представника безпосередньо визначені законом.

Представництво, засноване на договорі, на відміну від двох розглянутих вище видів обов'язкового представництва, є представництвом добровільним.