При відсутності виконання нікчемна угода не призводить ні до яких правових наслідків, тому немає необхідності обчислювати термін з моменту укладання угоди нікчемною. Обчислення строку позовної давності з моменту початку виконання нікчемною угоди виправдано, бо мета пред'явлення позову полягає саме в усуненні наслідків виконання нікчемною угоди. Закон залишив відкритим питання про строк позовної давності для пред'явлення вимоги про визнання дійсною угоди нікчемною (див., наприклад, п. 2 ст. 174 ЦК). Оскільки зазначені операції віднесені до категорії нікчемних, то не може бути застосований спеціальний термін позовної давності, встановлений для оспорімих угод, - 1 рік. Не може бути застосований і 10-річний термін, оскільки мова йде не про застосування наслідків недійсності, а про інше вимозі. Отже, слід керуватися загальним терміном позовної давності у 3 роки (ст. 196, 197 ЦК).

Визнання угод недійсними пов'язане з усуненням тих майнових наслідків, які виникли в результаті їх виконання. Загальним правилом є повернення сторін у той майновий стан, яке мало місце до виконання недійсною угоди. Кожна зі сторін зобов'язана повернути іншій стороні все отримане за недійсною угоди. Таке повернення сторін у первісне положення називається двосторонньої реституцією. Якщо виконане повернути в натурі неможливо, як, наприклад, у разі користування річчю, виконання робіт, надання послуг або загибелі або втрати речі, то сторона зобов'язана відшкодувати вартість втраченої речі, робіт, послуг або найманої плати, тобто замінити виконання в натурі грошовою компенсацією (ст. 167).

В окремих випадках закон передбачає санкцію за вчинення недійсною угоди у вигляді стягнення отриманого в доход держави. Ця санкція стосується тільки винної сторони, навмисне скоючої недійсною угоду, яка зазнала же стороні повертається все одержане винною стороною або присуджується компенсація при неможливості повернення в натурі. Така санкція передбачена стосовно винної сторони за здійснення угоди під впливом обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою або збігу тяжких обставин (п. 2 ст. 179 ЦК). Якщо винні у вчиненні протиправної оборудки з метою, яка завідомо іншій основам правопорядку або моральності, обидві сторони, то в дохід Російської Федерації стягується все одержане сторонами чи що належить до виконання. Якщо винне действовалатолько одна сторона, то винна зобов'язана відшкодувати іншій стороні все отримане за угодою, а належне винної сторони стягується в доход держави (ст. 169 ЦК).

Поряд із загальними наслідками недійсності угод застосовуються і спеціальні у вигляді покладання обов'язку відшкодувати збитки, яких зазнала однієї зі сторін внаслідок укладення та виконання недійсною угоди. Ця санкція може розглядатися як міра цивільно-правової відповідальності. Відшкодуванню підлягає лише реальний збиток, тобто тільки применшення в майні і фактично понесені стороною витрати. Такі наслідки передбачені відносно сторони, яка здійснила операцію з недієздатним, якщо вона знала або повинна була знати про недієздатність (пп. 2,3 ст. 171 ЦК). Це правило застосовується до угод, укладених з громадянами у віці до і старше 14 років, обмежених у дієздатності або нездатних розуміти значення вчинюваних ними дій або керувати ними.

По угодах, в яких щодо винної сторони передбачена санкція у вигляді стягнення отриманого в доход держави, додатковим наслідком є відшкодування потерпілому реальних збитків.

В угодах, скоєних під впливом омани, додаткові наслідки застосовуються щодо сторони, з вини якої виникло оману.